Ми намагаємося збивати стріли, а треба вбивати лучників: як 8-й корпус ДШВ бореться з КАБами

Російські війська на Сумщині намагаються непомітно проникати крізь українські бойові порядки, накопичуватися в тилу та чекати на підкріплення. Водночас Сили оборони уражають ворожі цілі, зокрема артилерію, яка обстрілює Суми, випробовують нові технологічні рішення та розвивають наземні роботизовані комплекси. Про ситуацію в зоні відповідальності 8-го корпусу ДШВ, технологічну перевагу й операції українських військових в ефірі Армія FM розповів речник корпусу Вадим Карп’як. Джерело: Армія FM

- Розкажіть, будь ласка, яких корисних навичок ви набули за час у війську і які важливі висновки для себе зробили?

- Щодо серйозних висновків, то я думаю, що ще зарано. Рік в армії - це занадто мало, щоб робити серйозні висновки. Почекайте ще, я не збираюся демобілізовуватися. Щодо корисних навичок, то це, безперечно, базова загальновійськова підготовка (БЗВП). Зараз, як речник, я здебільшого оперую тими самими поняттями, якими послуговувався у своїй цивільній журналістській професії. Але неможливо бути речником і не розуміти елементарних речей, яких навчають під час БЗВП. Тому я вдячний, що пройшов її. Навчався за повною програмою в 199-му навчальному центрі ДШВ. Там усе так, як книжка пише, як-то кажуть.

- Нагадайте, на якому напрямку тримають оборону бійці 8-го корпусу ДШВ і яка ситуація в зоні вашої відповідальності?

- 8-й корпус ДШВ зараз перебуває на Північно-Слобожанському напрямку. Тут є один момент, який я завжди уточнюю: не весь Північно-Слобожанський напрямок перебуває під нашою опікою. Це лише його частина, а конкретно - Сумщина. Ситуація в нас контрольована, але складна. Я хочу уникнути шаблонних формулювань, тому скажу саме так. Бойові дії, звичайно, тривають, але не так, як їх описує росія. Усі ці заяви путіна про 10, а потім 12 кілометрів до Сум - це, звичайно, не відповідає дійсності. Лінія бойового зіткнення проходить у середньому приблизно за 20 кілометрів від північної околиці Сум. На окремих ділянках це 24-26 кілометрів. Прямі стрілецькі бої трапляються рідко. Росіяни не дуже ризикують висуватися відкрито великими групами. Натомість вони намагаються тихенько, нишком просочитися крізь наші порядки й накопичитися десь за кілометр-два в нашому тилу. Про це, наприклад, свідчить аналіз телефонів полонених, яких беруть наші бійці. Їм не ставлять завдання підійти до переднього краю та вступити у стрілецький бій. Навпаки, вони мають непомітно просочитися, накопичитися й чекати на підкріплення. А вже потім надійде команда щось робити або, навпаки, не робити. Зараз це має саме такий вигляд. Ми виявляємо такі групи, перехоплюємо їх і знищуюмо або беремо у полон.

- Якщо говорити про останній час, чи маєте статистику втрат росіян? І який із підрозділів корпусу найкраще знищує ворога? Хто перший у цьому питанні?

- Ми не ведемо статистики, хто краще, тому що все залежить від дуже багатьох чинників - починаючи від погодних умов і закінчуючи рельєфом. Десь росіяни йдуть, а десь бояться йти, тому що розуміють, що на них там чекає. Наприклад, є бригади, у смузі яких протягом тижня ми не фіксуємо жодної штурмової дії росіян. Вони теж розуміють, що немає сенсу туди лізти. Водночас є бригади, у смузі яких ми бачимо, що російські командири відправляють своїх військових в один і той самий час і тим самим маршрутом. Вони відправляють по кілька людей, а ми вже знаємо, де їх ловити. Можна навіть годинник звіряти - настільки передбачуваними бувають місце й час їхніх спроб пройти. Нікому з них не вдається досягти поставленої мети, але це не зупиняє росіян по той бік. Тому тут усе залежить від того, хто, що і як робить. Внутрішньокорпусних заліків між підрозділами ми не ведемо.

- Хотілося б поговорити про українські дрони, які зараз працюють на фронті. Яку кілзону вони створюють? І які засоби найкраще використовують ваші підрозділи?

- Використовуються різні засоби. Але я одразу хочу дещо уточнити: ми обережно ставимося до поняття «кілзона». Це популярний термін, який уже широко вживають. Але кілзона передбачає зону, у якій усе, що рухається, знищується. На практиці цього дуже складно досягти. Ви розумієте, що для цього потрібно постійно тримати в небі багато дронів, які цілодобово фільтруватимуть усе навколо. А це означає, що вночі вони повинні мати щонайменше тепловізійне бачення й знищувати все, що рухається. На практиці досягти такого дуже складно. Потрібен певний час, щоб помітити й виявити ціль. Буває, що російський військовий або група проходить певну відстань і десь залягає. Ми виявляємо їх уже тоді, коли вони сидять і чекають на підкріплення. Тому до цього терміна ми ставимося обережно. Ми його не заперечуємо, але й не хочемо створювати враження, ніби така зона є абсолютно непроникною. Щодо дронів, то оптоволоконні зараз, звичайно, у пріоритеті. Крім того, є багато ударних дронів, які виконують свою роботу. Ми не дуже любимо поширюватися про те, що саме робимо. Але результатом цієї роботи є, зокрема, те, про що я вже натякнув: у нашій смузі росіяни дуже неохоче висуваються на фронт.

- Якщо говорити про технологічне оснащення, чи наздоганяють росіяни Україну? Чи ми все-таки маємо певну перевагу?

- Я можу говорити лише про нашу смугу. У нас ситуація виглядає так: небо ми повністю перекрити не можемо, тому що росіяни мають очевидні переваги у вигляді керованих авіабомб - КАБів. Це найбільше турбує і жителів Сумщини, і нас. КАБи збивати практично неможливо. Вдається збити лише одиниці. Щоб боротися з КАБами, потрібно боротися з літаками, які їх запускають. Як каже командир корпусу, бригадний генерал Дмитро Волошин, - і це хороша цитата: «Ми намагаємося збивати стріли, а треба вбивати лучників». У липні ми провели операцію й розгромили авіабазу Халіне під Курськом, відігнавши звідти літаки. Тепер їм доводиться летіти приблизно 300-400 кілометрів до точки запуску КАБів. Для росіян це означає більше логістичне навантаження та довше плече польоту. Але це не завжди їх зупиняє. Вони продовжують скидати керовані авіабомби. Це їхня перевага. Реактивні дрони - теж їхня перевага. У нас таких немає. З іншого боку, на землі ми маємо цікаві розробки. Зараз на випробуванні перебуває один перспективний проєкт, який, якщо все буде добре, може піти в масове використання у Збройних силах України. Це розробка, у якій поєднано засоби радіоелектронної боротьби, кулемет, засіб фіксації дронів і штучний інтелект. Вона працює в автоматичному режимі. Поки що ми навіть не хочемо називати її, тож мовчимо й не розголошуємо подробиць. Але якщо говорити про наземні роботизовані комплекси, то тут, на мою думку, ми маємо перевагу. 47-ма бригада «Маґура», яка також перебуває під командуванням 8-го корпусу на Північно-Слобожанському напрямку, нещодавно показувала свою цікаву розробку НРК, на якій встановили кулемет Browning. Це дуже перспективна історія. Комплекс можна дистанційно керувати за допомогою джойстика. Тож у питанні наземних роботизованих комплексів у нас усе добре. Але треба розуміти, що НРК - не панацея. Вони також залежать від ландшафту: не всюди можуть проїхати. Якщо хтось вважає, що наземні роботизовані комплекси стануть нашою новою «вундервафлею», яка сама собою розв’яже всі проблеми, то ні. Так не буде. Працювати все має комплексно.

- Якщо говорити про комфортні умови та речове забезпечення, наскільки добре забезпечений 8-й корпус? Чи всього вистачає станом на сьогодні?

- У війні такої інтенсивності, думаю, ніхто, поклавши руку на серце, не скаже, що в нас усього завались і ми можемо ще й поділитися. Але загалом, з того, що до мене доходить, ситуація нормальна. Я теж не можу відповідати за всіх. Завжди можна сказати, що все добре, але хтось прийде й скаже: «Є нюанси». Такі нюанси, звичайно, є, але загалом я не чую скарг на те, що забезпечення погане. Ми якраз і вирізняємося тим, що ми організовані, розумні й дисципліновані. Це стосується, зокрема, нашого забезпечення та логістики. Тому в цьому плані гріх скаржитися. Не хочу говорити погано про побратимів з інших підрозділів, але іноді я просто волію не брати участі в розмовах, коли чую, як військові поза 8-м корпусом скаржаться на забезпечення.

- Яку спеціальну операцію, проведену вашими підрозділами останнім часом, ви вважаєте найуспішнішою? Можливо, це ураження аеродрому Халіне під Курськом?

- Знаєте, найкращі операції - це ті, про які поки що не можна розповідати. Є операції, про які не можна розповідати, а є ті, які ще не завершені. Якщо говорити про масштабні операції, то це, звичайно, Халіне. Там ми завдали серйозних уражень, зокрема вежам та інфраструктурі аеродрому. Наразі він не функціонує. З останніх операцій, які були не такими масштабними, але дієвими й приємними для нас, - чергове ураження самохідної артилерійської установки «Піон». На початку або в середині вересня росіяни знову обстрілювали Суми з цієї САУ. Це достатньо далекобійна установка, яка може стріляти приблизно на 49 кілометрів 500-кілограмовими реактивними снарядами. Вона не дуже точна, стріляє хаотично, але саме тому нею зручно бити по великих населених пунктах: можна особливо не прицілюватися, а просто спрямовувати вогонь у бік міста. Нашим розвідникам знадобилося п’ять днів, щоб виявити цю установку. Після цього її знищили всім, що на той момент мали під руками. Така артилерія завдає багато клопоту, до того ж САУ «Піон» справді складно виявити. Перед цим росіяни били по Сумах у липні. Тоді нам знадобилося кілька тижнів, щоб знайти цю самохідну артилерійську установку. Цього разу впоралися за 5 днів - і вона замовкла.